Житіє священномученика Федора (1938)

 

Майбутній священномученик Феодор народився в сім'ї священнослужителя Миколи Стефановича Поройкова 11 червня 1875 року і був восьмим. Сім'я, що належала до досить великого ярославського священика, проживала в селі Мимошня, Угличського повіту, Ярославської губернії.

В Ярославській Духовній семінарії Феодор Миколайович провчився лише два курси, після чого був відправлений до села Гуменець Ростовського повіту вчителем церковно-парафіяльної школи, потім у село Мало-Богородське Мишкинського повіту, де служив на посаді вчителя співу та псаломщика.

Феодор Поройков одружився з Фаїною Іванівною Тороповою на початку XX ст. У сім'ї народилося п'ятеро дітей. 1901 року був висвячений на диякона, а 1913-го — на священика, і служив у церкві села Мало-Богородське.

У 1914 році отець Феодор повертається до Ростовського повіту, де працює на посаді завідувача двох церковно-парафіяльних шкіл. З приходом радянської влади сім'ю священика розкуркуляли (у нього на той момент був кінь, дві корови та дві вівці), а самого отця Феодора заарештували. В анкеті під час арешту у графі «політична переконаність» священик зазначив: «Нема влади, а не від Бога. Той, хто противиться владі Божій наказом, опирається».

Як і більшість священиків післяреволюційного часу, отець Феодор часто вимушено змінював місця служіння, які періодично змінювалися місцями посилань. З наявних відомостей про подальшу долю священика Феодора Поройкова відомо, що у 1925 році він служив у храмі села Вощажникове Борисоглібського району Ярославської області. 20-30 роки минулого століття відзначені тяжкими гоніннями на Церкву та спробами радянської влади розколоти спільноту віруючих відновленством. Отець Феодор не тільки не брав бік розкольників, а й активно протистояв їм, за що був заарештований і був ув'язнений аж до 1934 року, а потім знову повернувся служити у Вощажникове.

За документами відомо, що на той момент він був уже у сані протоієрея та служив благочинним п'ятого округу. На своєму старому місці служіння священик робив усе можливе, щоб влада не закрила останній діючий храм. Віруючі з його благословення навіть написали протесту до Москви. Храм поки що не закрили, але отцем Феодором зацікавилися у НКВС і знову заарештували священика. Парафіяни просили опустити свого батюшку, але їхнє прохання не було задоволене і храм все одно був закритий. Вся міць репресивної машини обрушилася насамперед на стійких «тихонівців», а потім і оновленці потрапили під її жорна. На допитах протоієрей Феодор Поройков відкидав усі звинувачення, не давав жодних свідчень, старанно приховував зв'язок із дітьми, щоб не накликати на них злих.

16 січня 1937 року протоієрея Феодора Поройкова засудили до п'яти років виправно-трудових таборів. Батько Феодор потрапив до одного з найсуворіших лісозаготівельних таборів в Архангельській області – Кулойлаг. Тут у нелюдських умовах священномученик і помер 4 січня 1938 року. Реабілітований протоієрей Феодор Поройков був 26 січня 1996 р. Канонізований Архієрейським Собором Російської Православної Церкви 13-16 серпня 2000 р.